Підтримка дітей і родин учасників, поранених, загиблих в ході російсько – української війни

Війна призвела до мобілізації великої кількості військовослужбовців. Необхідність виконання службового та громадянського обов’язків неминуче розлучає військових чинної служби, резервістів, військовослужбовців Національної гвардії, територіальної оборони із сім’ями на тривалі, часто невизначені періоди часу.

Сім’я, яка до війни звикла до активної присутності батька, стикається з рядом проблем та стресом: члени сім’ї можуть відчувати свою ізольованість, позбавлення підтримки та тривожність. Війна також може спонукати до фінансових родинних стресів.

Реальне висвітлення подій на фронті засобами масової інформації посилює занепокоєння сімей, члени яких є мобілізованими.

Багато родин зіткнулися з травмою, отриманою внаслідок серйозного поранення чи смерті батька, чоловіка, сина, брата …. Сім’ї, які обмежено або взагалі не мають контактів з далекими родичами та/або військовими, можуть бути особливо вразливими до стресу.

Хоча у більшості сімей та дітей немає іншого виходу, як якось справлятися із втратами, батькам важливо знати ознаки стресу внаслідок травми. Реакцію дітей на стрес розлуки визначає їх індивідуальний характер та віковий розвиток.

Нижче наведено деякі поширені стани:

Немовлята (від народження до 12 місяців) можуть реагувати на порушення у розпорядку дня, стреси та тривоги мами або інших осіб, які здійснюють догляд, зниженням апетиту, втратою ваги, дратівливістю та/або апатією.

Малята (1-3 роки) можуть стати похмурими, плаксивими, впадати в істерики або у них можуть виникнути проблеми зі сном та апетитом.

Дошкільнята (3-6 років) краще усвідомлюють відсутність батька, ніж діти молодшого віку, і поведінка їх може регресувати в таких сферах, як привчання до туалету, сон, страх розлуки фізичними скаргами або повернення до смоктання пальця. Діти дошкільного віку можуть персоналізувати ситуації та висловити страх своїми дитячими упередженнями «Тато пішов, бо я не слухався його» або «Мама тримається подалі, бо вона мене не любить».

Діти молодшого та середнього шкільного віку (6–12 років) вже краще розуміють реалії змін в родинному укладі. Вони можуть проявляти агресію або плаксивість, вдаватися до усамітнення або ізоляції. Можливі регресії на нижчі шаблі поведінкового розвитку і страх, що їхній батько може отримати травму або померти.

Підлітки (13–18 років) можуть ставати неслухняними, дратівливими або більш вимогливими до розподілу влади в родині. Батькам, або особам, які їх заміняють треба бути уважними до проявів ризикованої поведінки, таких як проблеми із законом, сексуальні дії та зловживання наркотиками й алкоголем.

Як пояснити дитині, що таке війна та чому вона почалася?

Ми можемо пояснити, що війна — це агресивні дії однієї країни щодо іншої. Війна вже триває 8 років, просто вона була для нас непомітна. Зараз це змінилося. Якщо дитина знає, що таке цінності, можна пояснити, що цінності людей і країн можуть не збігатися.

Війна — це завжди страшно та жахливо. Ми маємо робити акцент: “Дивися, ми зараз у безпеці й наша армія робить усе, щоби ми залишалися в безпеці. А для того, щоби ми були в більшій безпеці, нам треба прислуховуватися одне до одного, важливо, щоби ти робив те, що я кажу. Ти відповідаєш за те-то й те-то”. Дитину важливо зробити відповідальним за щось. Будь-яка розмова з дитиною має закінчуватися обіймами.

І запам’ятайте: корабель не тоне на воді, він тоне, коли вода потрапляє всередину нього. Тому не так важливо, що ззовні, важливо — що ми впускаємо всередину. Опікуйтеся своїм психологічним здоров’ям.

Мобілізація батька збільшує навантаження на всіх членів сім’ї. Рекомендації щодо полегшення стресу дитини, батько або мати якої йдуть на війну:

• Перед відправкою поговоріть з усією родиною, поділіться інформацією, почуттями, тривогами та планами на майбутнє. Нехай ваша дитина знає, що батько або мати робить цінний внесок у захист своєї країни і світу;
• Наголосіть на тому, щоб сім’я згуртувалася під час мобілізації батька або матері, щоб усі розділили сімейні обов’язки.
• Продовжуйте, не переривайте сімейні традиції, родинну автентичність та сімейний уклад. Це пом’якшує та стабілізує стан дітей.
• Використовуйте доступні засоби зв’язку (наприклад, обмін повідомленнями, телефонні дзвінки, відеозв’язки та записи відео, електронні листи тощо), щоб діти могли регулярно спілкуватися з батьком або матір’ю;
• Діліться інформацією з дітьми залежно від рівня їх розвитку та здібностей. Відсутність новин зазвичай викликає більший стрес та труднощі, ніж погані новини;
• Слідкуйте за тим, які телевізійні репортажі діти дивляться про військові події та політичне життя війни;
• Заохочуйте відкритий і чесний вираз занепокоєння, почуттів та питань;
• Розгляньте можливість участі дітей у проектах, пов’язаних із військовою діяльністю їхніх батьків (наприклад, проект із написання листів у класі, ведення журналу чи альбому для вирізок);
• Не давайте обіцянок, які ви не зможете їх виконати;
• Ініціюйте та підтримуйте тісні стосунки та спілкування з вчителями та класним керівником вашої дитини;
• Використовуйте широке родинне спілкування, інші духовні ресурси та терапію природою, доступну як всередині країни, так і за її межами;
• Ставши батьком-одинаком чи одинокою матір’ю, переконайтеся, що ви також дбаєте про себе, щоб бути доступними для своїх дітей;
• Вірте, що радісна подія таки станеться. Але коли член сім’ї повертається додому після тривалого перебування, пам’ятайте, що йому потрібен період адаптації. А далі – ролі, обов’язки та розпорядок дня мають бути відновлені.

 Перебування батька або матері на війні – важкий час для всієї родини, і всім її членам буде потрібна додаткова підтримка. Особливо це є актуальним, якщо виникне серйозна травма. Якщо у батька, матері чи дитини розвиваються емоційні, поведінкові проблеми чи серйозні труднощі з адаптацією, їх слід направити на питання до кваліфікованого фахівця у галузі психічного здоров’я.