Сучасні вимоги до підготовки та проведення занять з мовленнєвого спілкування з дітьми раннього віку

Консультація-інструктаж для вихователів ЗДО 

Практика показує, що одним із найскладніших розділів програми у ЗДО є мовленнєвий розвиток дошкільнят. Успішний мовленнєвий розвиток дитини раннього віку можливий лише завдяки чіткій системі роботи з вирішення мовленнєвих завдань з розвитку її активного мовлення, формування граматичної будови і звукової культури мовлення, збагачення словника, а для цього слугують: комплексні та тематичні мовленнєві ігри-заняття; інтегровані заняття; міні-заняття; бесіди; дидактичні ігри та вправи; творчі ігри; індивідуальні ігри-заняття; театралізована діяльність; самостійна художньо-мовленнєва діяльність; робота з книжкою; моделювання мовленнєвих ситуацій; активна рухова діяльність; спостереження; трудові доручення тощо.

Важливою формою навчання малюків рідної мови є щотижневі заняття з мовленнєвого спілкування, на які дітей об’єднують у підгрупи з більш-менш однаковим рівнем мовленнєвого розвитку. Заняття доречно починати з молодшою підгрупою. Відомо, що мовне вміння чи навичка не можуть бути сформовані за один раз. Тому інтервал між мовленнєвими заняттями повинен заповнюватися індивідуальною роботою з окремими дітьми на засвоєння (закріплення, ускладнення) програмового матеріалу з попереднього заняття. Індивідуальну роботу з мовленнєвого спілкування слід проводити  щоденно з однією дитиною або 2-4 дітьми, які мають спільний мовленнєвий недолік (не менше 2-х разів на тиждень з кожною дитиною). Отже, якими мають бути основні сучасні вимоги до підготовки та проведення мовленнєвих занять?

Основні вимоги до підготовки та проведення занять з мовленнєвого спілкування з дітьми раннього віку

1. Ретельна підготовка вихователя до заняття; визначення чіткої мети і завдань кожного мовленнєвого заняття (комплексного чи тематичного) з освітньої програми з погляду навчання мови та розвитку мовлення; оптимальний відбір матеріалу, методів і прийомів навчання. (Див. Схема-модель 1)
2. Забезпечення взаємозв’язку з попередніми заняттями з розвитку мовлення та з заняттями з інших розділів програми (ознайомлення з довкіллям, природою, художньою літературою, сенсорикою тощо), різними видами дитячої діяльності. В залежності від рівня мовленнєвого розвитку дітей вихователь вирішує, які мовленнєві завдання можуть стати предметом мовленнєвих занять, а які можна включати в інші ігри-заняття з розділів: «Художньо- мовленнєва діяльність», «Рідна природа», «Дитина і навколишній світ», «Українознавство», «Валеологія (основи здоров’я та безпека життєдіяльності)» тощо або у невимушене побутове спілкування.

(Див. Схема-модель 2)

3. Важливого значення надавати розвитку м’язів руки, її дрібної моторики, що активно впливає на розвиток мовлення дитини. Перед мовленнєвим заняттям обов’язково проводити пальчикову гімнастику.
4. Темп мовлення на занятті визначає не вихователь, а дитина відповідно до своїх можливостей. Під час спілкування з дитиною обличчя дорослого має знаходитися в полі зору дитини, на рівні її очей.
5. Прихід на заняття лялькових персонажів, казкових героїв варто супроводжувати ввічливим привітанням з дітьми, а їх відхід – прощанням. Вчити дітей оволодівати різними формами мовленнєвого етикету (вітання, прохання, подяка, прощання).
6. Частіше хвалити дитину, визнаючи її мовленнєві успіхи (посміхнутися, погладити, подякувати, обняти, поплескати по плечу, назвати лагідним словом тощо). Не колекціонувати дитячих мовленнєвих неуспіхів з попередніх занять, а разом долати їх у співпраці. Кожну помилку дитини потрібно виправити у формі повторення нею правильної фрази, слова чи речення. Для автоматизації словника варто використовувати прийом кількаразового повторення дитиною слова-назви, слова-дії, слова-ознаки, займенників, прийменників, сполучників, звуконаслідувальних слів, образних виразів тощо.
7. Мотивація мовленнєвої діяльності дітей (мотив – це те, задля чого говориться): наявність позитивних емоцій дітей, інтересу до заняття, захоплення побаченим та почутим тощо.
8. Заняття повинно мати лише мовленнєву спрямованість і проводитись на знайомому, цікавому, близькому і зрозумілому дітям матеріалі.
9. Не використовувати антипедагогічних слів, які «замикають» дитину на дорослого (наприклад: неправильно; сядь і помовчи; не думаєш; не так треба було сказати; тихіше, тебе не питають тощо). Це може призвести дитину до протесту, небажання брати участь у занятті, впертості, виправдовування, захисту, різних комплексів тощо.
10. Важливе місце відводити принципу розвивального навчання: уникати риторичних запитань до дітей, включати елементи проблемно-пошукового методу, відкриті запитання до дітей.
11. Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше діти говорять, тим заняття ефективніше (3 частини тривалості заняття мають говорити діти, 2 частини – вихователь).
12. Максимальне використання ігрових прийомів навчання (дидактичні ігри та вправи, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, сюрпризи, ігри-забави, де дитина виступає у ролі мовця тощо).
13. Створення для кожної дитини «ситуації успіху», захоплення, спонукання до висловлювання власної думки, виявлення мовленнєвої ініціативи. Не можна критикувати дитину за неуспішність, порівнювати її з іншими дітьми. Помилки дитини – це, насамперед, помилки вихователя.
14. Доцільне використання наочних посібників, яких має бути незабагато. Ілюстративний матеріал повинен бути добре знайомим дітям, естетичним, привабливим.
15. Дотримуватися оптимального часового співвідношення частин заняття (рівномірний розподіл часу між усіма трьома частинами комплексного заняття).
16. Здійснення диференційованого підходу до дітей, врахування їх індивідуальних та вікових особливостей. Проведення індивідуальної роботи на закріплення мовленнєвих умінь і навичок дітей, одержаних на занятті (не колекціонувати дитячих мовленнєвих неуспіхів з попередніх занять).
17. Оптимальна інтенсивність навантаження на дітей з метою активізації їх розумової діяльності та попередження втоми; дотримання тривалості заняття чи її подовження у разі підвищеного інтересу дітей, захоплення мовленнєвим матеріалом.
18. Позитивна оцінка будь-якого результату (не допускати погроз, докорів, негативної оцінки мовленнєвої діяльності дітей), вивільнення дитини з системи обов’язкового, насильницького впливу дорослих.
19. Наявність зворотного зв’язку. Заняття повинно бути емоційним, приносити дітям відчуття задоволення та спонукати до мовленнєвої активності.
20. Розкутість дітей на занятті, невимушеність. Діти можуть приймати зручну для них позу, сидіти як за столом, так і на килимку (на стільчиках півколом чи без них).
21. Дотримуватися принципу повторюваності програмових мовленнєвих завдань. Побудова дидактично спрямованих мовленнєвих ігор і занять має ґрунтуватися на тому, що діти на кожному наступному занятті використовують мовленнєвий досвід, набутий на попередніх та на різноманітних зв’язках між заняттями різного спрямування та характеру.
22. Доречно дотримуватися тематичного принципу розподілу лексики та різних мовленнєвих завдань у відповідності з нею (по тижнях\місяцях), з метою ефективної активізації словника кожної дитини, граматичної правильності її мови, звукової культури, збагачення мовленнєвого досвіду.
23. Доцільно пов’язувати розвиток мовлення малюків з освітніми лініями: «Особистість дитини»; «Дитина в соціумі»; «Дитина в природному довкіллі»; «Дитина у світі культури»; «Гра дитини»; «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі» та тематикою тижневих навчально-виховних блоків.
24. Мова вихователя повинна бути взірцем для наслідування (доброзичлива, м’яка, лагідна, емоційна, виразна, літературна). Характер спілкування – щирим, довірливим, невимушеним, демократичним.
25. Вихователь має запобігати негативним впливам різноманітних стресорів, які також негативно впливають на мовленнєвий розвиток дитини: шуми, крики, жорстка регламентація життя, надмірна опіка, одноманітність життєвих вражень, заборона вільного спілкування, емоційна неврівноваженість дорослих і дітей, надмірно голосна мова вихователя, висока скупченість дітей на малій території, недостатність ігрового розвивального обладнання, бездіяльність дитини тощо.
26. Створення оптимального розвивального мовленнєвого середовища в групі (не обов’язково лише предметного): моделювання ситуацій спілкування; наявність прикладів для наслідування мови та мовлення; мотивація мовленнєвої діяльності дітей і створення умов для самостійної мовленнєвої діяльності (підтримка, заохочення) тощо.
27. Дотримання основних правил у формуванні активної мовленнєвої діяльності кожної дитини:

• ведімо дитину у заняття (гру) від простого до складного;
• наберімося терпіння: не робімо за дитину те, що вона може зробити сама;
• створюймо для заняття (гри) вільну, невимушену обстановку;
• зацікавлюймо малюка заняттям (грою), але не примушуймо грати;
• не заважаймо дитині думати, приймати рішення;
• частіше хвалімо дитину, підбадьорюймо її;
• радіймо успіхам разом з малюком.

Консультувала вихователь-методист Снігир В.М.