Як створити вдома розвивальний простір для дитини

---

Зазвичай у стані стресу в дітей спостерігаємо регрес,повернення на попередній щабель розвитку. Це нормально. Коли дитина спокійна і поряд спокійний дорослий, який створює необхідні умови, після стабілізації її стану можна сподіватися  на відновлення та подальший прогрес у розвитку. Розвиток можливий лише у спокої, а небезпека перемикає мозок у режим виживання. Розвивальний простір, який створюють дорослі довкола дошкільника у сім’ї, має повністю задовольняти його потребу активно діяти, бути суб’єктом.

Надавайте можливість робити вибір

Дитина має сама обирати види діяльності, якими хотіла б займатися у вільний час (малювати, ліпити, вирізати), засоби досягнення мети, матеріали, необхідні для цього; одяг, їжу, дії, які дорослий пропонує на вибір (приготувати яєчню чи омлет; одягнути червону чи жовту кофтинку; самій залізти у ванну чи потрібно допомогти).

Заохочуйте дитину робити щось самостійно, будувати плани, відповідати за певні справи, виконувати доручення

Можна доручити дитині збирати свій наплічник у садок, розставляти посуд на столі перед обідом, поливати квіти, наводити лад в ігровому куточку, стежити за таймером тощо. Долучайте дитину до всього, щоб вона могла відчути, що може на щось впливати і щось контролювати. А ще заохочуйте будувати місток надій і мрій у майбутнє. Зв’язок минулого, теперішнього і майбутнього дає опору. Щоб прокласти місток у майбутнє, можна запитувати дитину: «Що ми робитимемо далі?». Ідеться про зовсім маленькі дії (поїмо, почитаємо, складемо оригамі, поспимо, подивимося мультфільм, помовчимо). Зараз дуже важливі дієслова-події.

Підтримуйте бажання доводити розпочату справу до кінця, долати труднощі

Будь-яка справа, яку робить дитина самостійно, за влучним висловом дитячого психолога Світлани Ройз, тренує у неї м’язи сили або м’язи страху і безпорадності. Щоб тренувати м’язи сили, ми не робимо за дитину те, що вона може зробити сама.

Зона зростання починається там, де дитині для досягнення мети треба докласти зусилля, постаратися, подумати. Коли дитина каже: «Я не можу цього зробити», дорослий просить її: «Скажи, як мені тобі допомогти, чи покажи, що я маю зробити». Роблячи якусь справу разом, обов’язково залишаємо частину за дитиною. По закінченні акцентуємо її особистий внесок у спільну справу. Але ніколи не відмовляємо у підтримці й допомозі, не залишаємо наодинці із труднощами: «Я бачу, ти впорався. Я ні на хвилинку не сумнівалась. Ти перевершив мої очікування!». Для дитини дуже важливий досвід перемог, утвердження у своїй силі, можливостях, що підвищує самооцінку.

Спонукайте та підтримуйте інтерес дитини до нового, бажання досліджувати, творити

Спробуйте знайти, що можна запропонувати для дослідження в безпечному середовищі; перетворити щось звичайне на нове й цікаве. Нове хобі, нові контакти, приготування нових страв. Запитуйте дитину: «Що ми можемо зараз зробити, щоб почати тренувати м’язи твоєї сили? Пропоную…». Отже, заохочуйте та всіляко підтримуйте прагнення дитини до активного освоєння навколишньої дійсності. При цьому супровід дорослішання дитини має бути мобільним і адекватним до її можливостей, що зростають. Роль дорослого як організатора, наставника і зразка для наслідування має вчасно змінюватися на роль радника, партнера, друга, щоб осмислити активну діяльність дитини. Будьте не поруч, не над, а разом з дитиною.